Як кохали наші прадіди і прабабці? Почуття, оповиті традиціями.
14 лютого традиційно відзначають у світі, як День закоханих. В Україну цсвято мігрувало зовсім недавно. Однак, почуття кохання споконвіків, в усіх культурах надихає людей на подвиги, пробуджує найсвітліші струни душі та дарує відчуття справжнього щастя і як результат люди одружуються, народжують дітей та будують міцні сім’ї.
Раніше, хлопці і дівчата здебільшого знайомилися на вечорницях - це такі собі молодіжні посиденьки, де збиралися дівчата і юнаки для спілкування. Молодь співали, жартували та проявляли знаки уваги одне до одного. Засобом зв’язку слугувало вікно, стукаючи у нього парубок викликав дівчину на побачення.
Коли справа доходила до одруження, хлопець разом зі своєю сім’єю приходили на сватання, як казали у народі “обзирати піч” у сім’ю дівчини, де молодий просив її руки у батьків. При згоді, батьки обох сторін обговорювали організаційні питання майбутнього весілля своїх дітей.
"Свальба" (так називали весілля на території Вільховецької ОТГ) була апогеєм дружби молодих людей. Дружби разом з дружками робили головний весільний атрибут - курагов - це дерев’яний шест, прикрашений кольоровими стрічками і хустками.
Весільна хода супроводжувалася музиками, танцями та співанками. Молодий з дружбами та старостою(ведучим весілля) йшли першими, несли курагов та підкидуючи його співали народні співанки і танцювали. За ними йшли дружки, які вели молоду, потім вже всі інші гості весілля.
Весільний одяг. Наречений був одягнутий у вишивану сорочку, бунду та холошні. Наречена була одягнута у вишиванку, бунду та спідницю, довжина якої була нижче коліна. Взуттям для обох наречених слугували постоли зі зморщеної шкіри. У церкві на голови наречених священник клав вінки з барвінку, які дівчата-дружки плели у переддень весілля.
Фата з'явилася на території Закарпаття тільки в 40-х роках минулого століття як результат впливу міської культури на сільську. А у селі Вільхівцях перше весілля із фатою та спеціальним шлюбним платтям нареченої, вперше відбулося у 1953 році.
Уповноважена з питань реєстрації актів цивільного стану - Віра Михайлівна Біланич розповідає, що весільні традиції не забуваються і нині, однак трансформуються у сучасний вигляд. Сьогодні кожне нове весілля вирізняється від попереднього способом подачі. Бо кожні наречені прагнуть привнести у своє свято більше витонченості і феєричності. Однак основоположним залишається все ж Кохання, яке важливо зберегти і пронести через усе життя.
Довідково: За даними статистики Вільховецького ДРАЦСу, на території Вільховецької громади, з початку 2019 року і станом на 14 лютого, укладено 23 шлюби. Нехай же ж вони будуть щасливі, міцні і по любові, бо як каже українська народна приказка: “Сухар з водою, аби, серце, з тобою”.